четверг, 28 января 2016 г.

Антилопа

Антило́пи (букв. «квіткоокі», грец. ανθος — квітка, ωψ — око) — узагальнена назва для кількох груп родів з родини бикових (Bovidae), в основі якої лежить назва роду Антилопа (Antilope).

Таксономічні межі групи

Раніше всіх антилоп об'єднували в одну підродину Antilopinae. Тепер є спроби поділити їх на кілька підродин, але загальноприйнятої схеми такого поділу немає.

Антилопи як екоморфологічний тип

Спорідненість антилоп іноді дуже далека (збірна група), а зовнішня їх подібність зумовлена подібністю умов існування. Тобто це екоморфологічний тип.
Антилопи — переважно "легкі" й стадні тварини відкритих просторів (степів, напівпустель), деякі — гірські; розміри дуже різні — від величини зайця до бика.
Роги різноманітної форми, здебільшого є в обох статей, постійні, лише у вилорога вони періодично спадають. Антилопи є об'єктами мисливства; використовуються м'ясо, шкура, роги. Поширені антилопи переважно в Африці, а також Пд. і Центр. Азії, Пд.-Сх. Європі і Пн. Америці. В Пд. Америці (Бразилія) відомі лише викопні антилопи.

Видове різноманіття

Відомо багато вимерлих видів антилоп, які, починаючи з міоцену, жили в Африці, Азії, Європі, зокрема в Україні (газель, трагоцер).
Всього тепер живе бл. 150 видів. Найвідоміші групи тварин екоморфологічного типу "антилопа":
В сучасній дикій фауні України антилопи відсутні. Сайгак реакліматизований в кол. Азово-Сивашському заповідно-мисливському господарстві.

Одомашнення

В Давньому Єгипті деякі антилопи були одомашнені. В Українському н-д. інституті тваринництва степових районів імені М. Ф. Іванова «Асканія-Нова» одомашнюють як м'ясо-молочну тварину канну.

Зебра

Зе́бра — позатаксаномічна група коней, що складається з двох підродів. До підроду Hippotigris входять такі види, як гірська зебра і зебра Бурчелла, а до підроду Dolichohippus відноситься пустельна зебра (Equus grevyi). Гібридні форми між зебрами та свійськими кіньминазивають зеброїдами; гібриди між зебрами та віслюками — зебрулами (цит.).

Риси та класифікація

Незважаючи на спільні риси — чорно-білі смуги — усі три види зебр між собою не ближчі родичі, аніж по відношенню до інших коней. У підвиду, що зник — рівнинної зебри квага, — смужки обмежувалися лише районом шиї, тоді як деякі далекі види теж мають подібні смужки на тілі (наприклад, окапі).
Еволюційно смужки, імовірно, — це засіб маскування. Так, хижакам важко розрізнити, де закінчується одна особина і починається інша у табуні зебр.
види і надвидові групи зебр (всі в межах роду кінь (Equus)

Ареал

Спочатку зебри були розповсюджені по усій Африці. Але у Північній Африці ці тварини зникли вже у давні часи.
Сьогодні ареал рівнинної зебри охоплює південь Судану та Ефіопію, савани Східної Африки до самого півдня континенту. Пустельна зебра зустрічається у сухих саванах Східної Африки, у Кенії, Ефіопії та Сомалі. Гірська зебра — найменш розповсюджений вид. Її ареал обмежений плато Намібії та ПАР, де вона зустрічається на висоті до 2000 м. Зебри харчуються травами та плодами.Часто стається що пересихають водоймища якими користуються зебри,тому інколи зебри змушені мігрувати.

Гепард

Зовнішній вигляд

Помітно відрізняється від інших представників родини котових. Тіло струнке і здається навіть крихким, але насправді гепарди володіють розвиненою мускулатурою і практично не мають жирових відкладень. У гепарда невелика голова, високо розташовані очі і маленькі заокруглені вуха. Забарвлення піщано-жовте, з розкиданими по всьому тілу дрібними чорними плямами, а з боків писка;— тонкі чорні смуги. Гепарди, на відміну від більшості інших котових, не можуть втягувати й випускати кігті. Маса дорослого гепарда становить 40-65 кг, довжина тіла — від 115 до 140 см, досить масивний хвіст має довжину до 80 см.

Розмноження

Вагітність у гепардів триває 85-95 діб, після чого на світ з'являється від двох до п'яти кошенят. Вони залишаються з матір'ю від 13 до 20 місяців. Живуть гепарди до 20 років. Іноді до 25 років, але дуже рідко.

Харчування

Гепарди — денні хижаки. Вони полюють переважно на дрібних копитних — газелей, імпал, телят гну, — а також на зайців. На відміну від інших котових, гепарди полюють, переслідуючи здобич, а не із засідки. Спочатку вони наближаються до вибраної жертви на відстань близько 10 метрів (при цьому практично не ховаючись), а потім намагаються зловити її в короткому забігу. Здобич зазвичай збиває з ніг ударом лапи, а потім душить. Якщо за короткий час гепардові не вдається наздогнати свою жертву, він відмовляється від продовження полювання, оскільки через величезні витрати енергії нездатний на тривалу гонитву.

Розповсюдження

Гепарди мешкають у Африці, а також у Індії, Передній та Середній Азії. У наш час (2007) азійський гепард A. j. venaticus практично зник; відомо, що він живе тільки в Ірані, де, однак, знаходиться під загрозою зникнення. У Туркменістані їх востаннє бачили у 1960-х рр. Через свій спосіб полювання, вони надають перевагу відкритим просторам: савани, напівпустелі тощо. В Африці гепард — найслабкіший з великих хижаків. Гієни, леопарди, леви, орли можуть відбирати здобич у гепардів і вбивати їх дитинчат.

Еволюція

Гепарди частково вимерли під час останньої льодовикової доби. Гепарди, що існують зараз, — близькі родичі, тому у них спостерігаються ознаки генетичної звироднілості, викликаної кровозмішенням. Наприклад, у гепардів дуже високий рівень дитячої смертності: до 70 % дитинчат не доживають до року.
Раніше гепардів через їх особливу тілобудуву виділяли в самостійну підродину гепардових (Acinonychinae), проте молекулярно-генетичні дослідження виявили їх близьку спорідненість з родом пум, через що їх стали відносити до підродини малих кішок (Felinae). Є пропозиції виділити рід Puma і рід Acinonyx (які відділилися один від одного близько 4.9 млн років тому) у трибу Acinonychini.